Навчитись ораторському мистецтву недостатньо для успіху

Аналізуючи безліч промов і біографій, я помітив одну цікаву закономірність: найвпливовіші та найкрасивіші промови були в людей, які знали більше, ніж їм необхідно знати. Ба більше, ці люди систематично розвивалися в інших напрямках, крім свого основного інтересу.

Наприклад, у Маргарет Тетчер були амбіції дослідника, і вчилася вона на хіміка. Тільки після того, як вона закінчила навчання, Тетчер всерйоз зацікавилася історією та політикою. Але в даному випадку саме вивчення хімії, тобто напряму, відмінного від політики та історії, дало їй змогу ширше дивитися на суспільство і знаходити конструктивні рішення питань. Риторика – це мистецтво, і тут багатьом ораторам приходить на допомогу захоплення мистецтвом: та ж Тетчер грала на фортепіано.

А ось Вінстон Черчилль захопився живописом і літературною діяльністю. Згодом він отримав Нобелівську премію з літератури. Життєвий досвід у Черчилля зворотний – він спершу цікавився політикою та історією, а пізніше захопився мистецтвом.

Махатма Ганді міг стати ченцем, оскільки отримав домашню релігійну освіту. Але незабаром він закінчив юридичний факультет і глибоко вивчив релігію, історію, літературу. 

Чому широкі знання роблять ораторів сильнішими?

Такі цікаві захоплення і широкі пізнання є у всіх впливових людей, які залишили слід у світі, зокрема завдяки своїм промовам і ораторському мистецтву. Тому так важливо глибоко вивчати свою професійну тему, розуміти її ширше, ніж це вам необхідно, а також пізнавати зовсім інші напрямки, зокрема ті, що належать до мистецтва. І займатися ними ж.

Адже мотиваційна промова, що надихає, і є мистецтво, а всі напрями мистецтва тісно пов'язані й живуть за одними й тими самими правилами. Зрозумівши на практиці один вид мистецтва, ви легше освоїте і зрозумієте інший, наприклад, такий, як мистецтво публічних виступів.

Як побудувати комплексний розвиток?

У мене вдома є дві умовні книжкові полиці. Одна присвячена риториці, слову, біографіям, енциклопедичним знанням. А інша – мистецтву: образотворчому, пластичному і кінематографічному, а також моді, графіці і музиці. Ці дві полиці є ніщо інше як дві частини нашого мозку.

Тільки так ми можемо розвиватися, всебічно і комплексно розуміти закономірності всього, що відбувається навколо нас. Закономірності всього, що ми як люди пізнали і навчилися. Робити висновки. Використовувати ці знання у своїй практиці і вдосконалювати цей світ для нашого майбутнього. І читаю я за графіком щодня.

Це те, що стосується нашого мозку, а також інтелекту, в тому числі емоційного. Але читання недостатньо. Як я вже вище навів приклад, сильні люди ще й практикувалися в мистецтві. Саме тоді й розвивається та друга частина нашого мозку, яка так необхідна нам для створення чогось нового, для розвитку та руху вперед.

Чому практика мистецтва змінює свідомість?

Коли ми займаємося мистецтвом, то входимо в певний ритм. Він допомагає нам відчувати і діяти, не керуючись звичною логікою чи алгоритмами. У цей момент наша свідомість розкривається і розширює межі раціональності, об'єктивності та реальності. Відбуваються відкриття.

Я малюю, фантазую, створюю сюжети і пишу. Щодня. Практично весь час. Єдине, що гасить мої емоції, – це неможливість наразі все реалізувати і показати людям. Доводиться йти крок за кроком, робити все, що в моїх силах і чекати свого часу на все, що ми запалюємо. Це і є найскладніше завдання.

Але воно таке важливе. Адже якщо в нас є великі цілі, то нам потрібно мати настільки велике терпіння і стійкість, наскільки великі наші цілі.

Тому бажаю вам сил для розвитку та руху вперед. До тієї пори, яка важлива для виконання всього, що у ваших силах.

Микола Овчаров